І знов, як перший чоловік, 
усім тваринам дав я ймення; 
Я зорі сестрами нарік, 
А місяць — побратим у мене. 


І всяку душу я живу 
нарік, надхенний, по вподобі, — 
а сам на самоті живу: 
моя душа — безводна Гобі. 


В свічаді зоряного сна 
я бачу добрі й злі години... 
У кого серце віщуна, 
тому не обіймать людини. 

1922 p.