Ти знов оживаєш, надіє!
Світліє душа, молодіє...
І серце живіше б'є в груди...
О серце! О воле! О люди!
До мої тюрми пораненько
Застукала воля легенько:
"Встань, сину, вже день далі буде!.."
О воле! О серце! О люде!
О воленько-мати, єдина,
Завчасно збудила ти сина, - 
Тягяр ще лежить ми на груди...
О серце! О воле! О люди!
Тягар той ми віддих спирає,
А руки ланцюг ми тримає, - 
Тягар се людської осуди...
О воле! О серце! О люди!
Но воля лиш шепнула слово,
І я підіймаюсь наново, - 
Проч пута й тяжкі пересуди!
О воле! О серце! О люди!
12/VI. Стрий