Смутна оселя!.. В веселiй країнi, 
В горах зелених, в розкiшнiй долинi 
Мiсця веселого ти не знайшов, 
Смутний спiвець! умирать в самотинi 
В смутну оселю прийшов. 

Звiдси не видно нi моря ясного, 
Гомону з мiста не чутно гучного, 
З бору соснового шум тут iде, 
Гори лунають од вiтру буйного, 
Часом де дзвiн загуде… 

Стали в саду кипариси стiною 
Оберiгати в оселi cпожою, 
Лаври — неначе зсушила журба, 
Тихо, журливо кива головою, 
Вiттям плакуча верба. 

Все тут журливе кругом сеї хати, — 
Та найсмутнiшi отії кiмнати, 
Де безталанний поет умирав: 
Все тут забрали, що можна забрати, — 
Смутку ж нiхто не забрав. 

Вiкна тьмянії, мов очi слабого, 
В хатi порожнiй самотньо, убого, 
Висить свiчадо на голiй стiнi, 
Mлою повите, — дивитись на ньогo 
Сумно здавалось менi… 

Тута останнi "о г н i д о г о р i л и", 
Тута останнi "к в i т к и о б л е т i л и", 
Тiльки зосталася муза одна, 
Що не лишила спiвця до могили, 
Тута витає сумна. 

Тiло поета в далекiй чужинi, — 
Там, у тiй самiй холоднiй країнi, 
Серце на смерть отруїли його! 
Смутная муза лiта в самотинi, 
Кличе поета свого.