ТЕРЕН 

С. Гуляєву 

На скелі безмовній я 
Внизу маневрує потяг. 
Між гір зміїться колія. 
Нагнулась з неба високостість. 

Затока спить, зморщивши брови. 
Край молу смикає шаланди. 
Сонце заходить без умови — 
В червонім краваті, галантне. 

Блиснуло світло. Згасло враз. 
Шоколадиться дим з майстерень. 
В мені — безмежність синіх фраз 
Про ту, в якої очі — терен.