БРОДИ 

Коли нахмуряться широти, 
І в небесах ударить грім, 
Зітхає вояк, згадавши всоте 
Громи на обрії своїм. 

Згадаєш вишкіл, марші, коди, 
Царя звірів на рукавах, 
Свою Дивізію і Броди, 
І побратима смерть в житах... 

Минуло все - війна, Ріміні, 
Пригас душі нестерпний біль, 
І нині ось в чужій країні 
Вже не вояк він, а "цивіль". 

О, дні вояцькі давні, де ви? 
Згубились десь поміж доріг, 
І лиш в нутрі своєму лева, 
Немов реліквію, зберіг. 

І пронесе крізь всі негоди 
До дня грядучого, в якім 
Туди на схід, на рідні Броди, 
Піде у наступі новім. 

Сам, наче лев - крізь ліс і гори, 
Орлом над морем пролетить 
І в битві з ворогом суворо 
Смерть побратимову пімстить... 

Лише не спиниться у Бродах 
І не спічне, бо другий раз 
Його чекає вир походу 
Від Бродів ген - аж по Кавказ! 


("В чужинних приплавах". Вибрані поезії, 1967, Лондон.)