Був собі один чоловік. Любив він випити, погуляти. До того догулявся, що продав останню корову. Реве жона, з хижі його проганяє. А він їй каже: 

— Не журися, жоно. Якось ми з сього вийдемо. Лише ти мені поможи. 

— Що тобі помагати? — розсердилася жона.— Може, пити? 

— Пити не пити, а під корчму треба буде тобі піти. Розповів чоловік, що має жона робити під' вікном корчми, а сам зайшов до корчми. 

— Мошку! Всіх пригощаю! — каже чоловік. 

— А хто буде платити? 

— Чарівна лопата. Ти налхвай, а я доти збігаю за лопатою,— каже чоловік. 

Доки Мошко всім поналивав, чоловік прибіг з лопатою. Поклав чоловік одну крону на лопату, висунув лопату за вікно і приказав: 

— Лопато, подвої! 

Затягнув лопату до корчми — а на ній уже дві крони, висунув лопату за вікно і приказав: 

— Лопато, подво ї! 

Затягнув лопату до корчми уже з чотирма кронами. Вийняв із жеба десять крон, поклав на лопату, висунув за вікно і приказав: 

— Лопато, подвої! Лопата подвоїла і десятку. У видів ото Мошко і каже: 

— Іване! Може би, ти продав оту лопату? 

— Та що ви. Мошку! Не є таких грошей, аби я продав моє багатство. Видить Мошко, що ґешефту не буде, почав поїти Івана, бо з п'яним легше стокмитися. Зробився Іван п'яним, співає, танцює. 

— Іване,— каже Мошко.— То дурна робота: сюди-туди лопату сувати. Я тобі нараз дам шапку грошей — не мучся з лопатою. 

— Добре! — погодився Іван. 

Відміряв Мошко шапку грошей, дав Івану. А Іван передав Мошкові при свідках чарівну лопату. Мошко нараз почав перевіряти, чи не обманув його Іван. Поклав на лопату п'ять крон, висунув лопату за вікно і каже: 

— Лопато, подвої! 

Затягнув лопату до корчми — а на ній уже десять крон. Поклав Мошко на лопату сотку: 

— Лопато, подвої! 

Затянув лопату до корчми — а на ній уже двісті крон. У Мошка аж руки затряслися. Побіг до скрині, напакував мливча грошей, приніс і поклав на лопату: 

— Лопато, подвої! 

Затягнув лопату до корчми — а на ній нічого. Увидів тото Іван і загойкав: 

— Що ви, Мошку, наробили?! Лопата розсердилася, що ви такий зажерливий, і відібрала ваші гроші. Не знаю, чи буде вона тепер ще комусь служити. 

А Іванова жона з міхом грошей уже була дома. Через якийсь час прийшов з грошима й Іван. Тут і казці кінець.