В Тяжкій, недалеко від Васира, є в лісі велика скеля. 
В тій скелі є комора Олекси Довбуша. Там є один менший 
камінь і в ньому вирубані тисові сходи на ту скелю, що 
в ній є комора. Бо на ту скелю ніхто би не виліз, хіба лиш 
тими сходами. Але і ними будь-хто не пішов би. Бо там у 
дверях, у вході в комору, е такі люди, що якби хтось туди 
йшов, вони кидали б людину на землю. 
Там, у тій скелі є велика комора, а в ній — дзвін, що 
у великі свята та неділі чути, як дзвонить. 
Розказують, що в ту комору проліз якийсь чоловік з 
Устерік і пішов униз. Та лише увійшов у велику комору, 
а там сидить білий, як молоко, дід. Той устеріцький чоло- 
вік каже: «Я як побачив того діда коло діамантового сто- 
лу, то задубів». 
А дід крикнув на нього: «Ти чого сюди прийшов?» А бі- 
долага не знає від страху, як звідти утекти. 
Та тоді як занімів устеріцький чоловік, то сім років 
нічого не говорив. Аж по семи роках повернулась до нього 
мова. 
Кажуть, що опришки мали повирубувані у скелі засту- 
пи. І як куди ішли, то осі заступи закривали іншим каме- 
нем так, що ніхто не впізнав би, де є вони. 
Розповідають, що 12 опришків, останніх тих, що зиму- 
вали у тій славній коморі і що знали всі входи там, вбили 
угорці у Петровім долі. Кажуть, що ці опришки йшли на 
помсту, а волохи побачили їх, зібрали в ровту та й під- 
стерегли месників на Петровім долі. Як поверталися оп- 
ришки назад, то волохи із засідки постріляли їх усіх. 
І з того часу вже ніхто не жив у тих хатах. І там дзво- 
ни дзвонять до сьогодні. Там є великі скарби!