У одного чоловіка був кіт старий, що вже не здужав і мишей ловити. От хазяїн його взяв та й вивів у ліс, думає: «Навіщо він мені здався, тільки дурно буду годувати,— нехай лучче в лісі ходить». Покинув його, а сам поїхав. Коли це приходить до нього лисичка та й питає: 

— Що ти таке? А він каже: 

— Я — пан Коцький. Лисичка каже: 

— Будь ти мені за чоловіка, а я тобі за жінку буду. 

Він і згодився. Ото веде його лисичка до своєї хати,— так уже йому годить: уловить де курочку, то сама не їсть, а йому принесе. 

От колись зайчик побачив лисичку та й каже їй: 

— Лисичко-сестричко, прийду я до тебе на досвітки. 

А вона йому каже: 

— Є у мене тепер пан Коцький, то він тебе розірве. 

Заєць розказав за пана Коцького вовкові, ведмедеві, дикому кабанові. Зійшлися докупи, стали думати: як би тут побачити пана Коцького — та й кажуть: 

— А зготуймо обід! 

І взялись міркувати, кому по що йти. Вовк каже: 

— Я піду по м'ясо, щоб було що в борщ. Дикий кабан каже: 

— А я піду по буряки, по картоплю. Ведмідь: 

— А я меду принесу на закуску. Заєць: 

— А я капусти. 

От подобували всього, почали обід варити. Як зварили, стали радитись: кому йти кликати" на обід пана Коцького. 

Ведмідь каже: 

— Я не підбіжу, як доведеться втікати. А кабан: 

— А я теж неповороткий. Вовк: 

— Я старий уже і трохи недобачаю. 

Тільки зайчикові й приходиться. 

Прибіг заєць до лисиччиної нори; коли це лисичка вибігла та й дивиться, шо зайчик стоїть на двох лапках біля хати, та й питає його: 

— А чого ти прийшов? Він каже: 

— Просили вовк, ведмідь, дикий кабан і я прошу, щоб ти прийшла з своїм паном Коцьким до нас на обід! 

А вона каже йому: 

— Яз ним прийду, але ви поховайтеся, бо він вас розірве. Зайчик прибігає до них та й хвалиться: 

— Ховайтеся, казала лисичка, бо пан Коцький як прийде, то й подушить нас. 

Вони й почали ховатися: ведмідь лізе на дерево, вовк сідає за кущем, кабан риється у хамло', а зайчик лізе в кущ. Коли це веде лисичка пана Коцького. Доводить до стола, а він побачив, що на столі м'яса багато, та й каже: 

— Ма-у!.. ма-у!.. ма-у!.. 

А ті думають: «От вражого сина син, ще йому мало! Це він і нас поїсть!» 

Ізліз пан Коцький на стіл та й почав їсти, аж за ушами лящить. А як наївся, то простягсь на столі. А кабан лежав близько стола в хамлі, та якось комар і вкусив його за хвіст, а він так хвостом і повернув; кіт же думав, що то миша, та туди, та кабана за хвіст. Кабан як схопиться та навтіки! 

Пан Коцький злякався кабана, скочив на дерево й подрався туди, де ведмідь сидів. Ведмідь як побачив, що кіт лізе до нього, почав вище лізти по дереву та до того доліз, що й дерево не здержало,— так він додолу впав — гуп! та просто на вовка,— мало не роздавив сердешного. Як схопляться вони, як дременуть, то тілько видно; а заєць і собі за ними — забіг не знать куди... А потім посходились та й кажуть: 

— От який малий, а тільки-тільки нас усіх не поїв!