Як був у єдного ґазди кіт та й не хотів імати миші, бо був старий. Та ґазда взяв і відвів кота в ліс. У лісі кіт здибався з лисичкою, та й лисичка взяла його до своєї ями. Каже: 

— Ти не маєш жінки, а я не маю чоловіка, то будем разом ґаздувати! Та й раз заєць ся здибав з тою лисичкою і каже: 

— Лисичко, я прийду сеї ночі до тебе! А вона каже: 

— Иой-йой, бійся бога, не приходи, бо в мене є пан Коцький, то він би тебе з'їв! 

Та й заєць тогди побіг і вповів всім звірям, що у лисички є якийсь пан Коцький, страшний дуже. А звірі ся порадили та й кажуть: 

— Ісправимо ми для нього гостину, то увидимо, що то за пан Коцький такий. 

Тогди пішов вовк за м'ясом, медвідь за медом на закуску, дика свиня пішла за бульбами, а заєць за капустов. Та й зладили для пана Коцького обід. Тогди післали зайця до пана Коцького. Заєць прибіг ід лисиччиній ямі та й став си на двох лапках. Лисичка вийшла з ями та й каже: 

— Чого ти прийшов? А заєць каже: 

— Просять звірі, аби пан Коцький та й ти прийшлисьте на гостину! Лисичка каже: 

— Заки ми прийдем, то кажи звірям, аби ся поховали, бо пан Коцький всіх би пороздирав! 

Заки пан Коцький прийшов в гостину, всі звірі ся поховали: медвідь виліз собі на ялицю, дик заліз в листя, вовк сховався межи корчі, а зайчик заліз під лопух та й стулив уха. 

Тогди пан Коцький прийшов із лисичков 1 з'їли собі обоє той обід. Але потому він каже: 

— Того ще мало! 

А звірі то учули та й ся дуже перестрашили. Та й дик з листя хвостом мелькнув, а кіт гадав, що то миша, та й хвіст — лап! Дик тогди схопився, зачав утікати, а кіт ся дика дуже напудив та й скочив горі тов ялицев, де медвідь сидів. Медвідь тогди зачав на сам вершок горі ялицев лізти, але ся вершок зломив, та й медвідь упав на землю та й ся забив. Тогди всі другі звірі собі зачали утікати — геть ся розлетіли по всім лісі. А пан Коцький тогди зліз з ялиці і пішов знов до куми лисички ґаздувати.