На схилах високої скелястої гори в Судакові видні залишки фортеці. Досі збереглися мури і оборонні вежі, храми і замки, де жили в середньовічній Сугдеї генуезькі консули. 

На самій вершині гори стоїть самотня вежа. До неї веде крута стежина зі слідами вибитих в скелі сходинок. 

Кажуть, що в давні часи вежа вже існувала і в ній жила дочка архонта, красуня, рівній якій не було в Тавріді. Кажуть, Діофант, кращий полководець Мітрідата, царя Понтійського, марно добивався її руки. Ніхто не знав, що дівчина вже любила - любила простого сільського пастуха. Обом було легко і радісно, і ніщо не нагадувало, що вона - дочка архонта, а він - пастух. Хіба для сердець це важить?

Але якось побачили їх разом, і архонт наказав схопити пастуха і кинути його в кам'яний колодязь. Пройшло кілька днів, доки дізналася змарніла з горя дівчина, де її коханий. Вона зуміла умовити батька звільнити юнака.

Але архонт зовсім не думав погодитися з вибором дочки. Він вирішив хитрістю роз'єднати їх. Незабаром йшов корабель в Мілет. З цим кораблем архонт хотів відправити пастуха в Грецію ніби з важливим дорученням. А сам наказав мореплавцям вбити пастуха по дорозі. Наказ був виконаний.

- Через рік, - сказав він дочці, - корабель повернеться назад. Якщо твій коханий не зрадить тобі, ти побачиш на щоглі білий знак. І тоді я не буду противитися твоєму щастю. Але якщо на кораблі не буде цього знаку, ти повинна будеш погодитися, щоб твоїм чоловіком став Діофант.

Для дівчини потяглися сірі дні. Але пройшов рік. Одного разу все населення міста зібралося на пристані: прибув корабель з далекого Мілета. Але очікуваного знаку дочка архонта не побачила на щоглі. 

Дівчина піднялася на вершину вежі, туди, де її оперізують зубці, і зі словами: "Нікчемні люди, ви не знаєте, що таке серце і любов!" дочка архонта кинулася вниз. …З того часу вежу в Судаці називають Дівочою.