У Паволочі була у нього хрещена мати, з великого по- 
коління пані. То він-то надіявся, що його не займуть, та, 
Напившись добре, як ліг спати, тоді та пані: «Тепер,— ка- 
же,— ляшки, маєте час, оступайте Харка!» То ляхи за 
нього. 
Отже, ще б вони його не стратили, коли б його коня не 
приковали: кінь би його визволив, не дав би йому пропас- 
ти; він би й губи, й зуби усім порозбивав і будинок роз- 
валив, бо то кінь був лицарський. А то взяли бісові ляхи 
та й прикували за чотири ноги у стані. То кінь, як почув 
Харкову кров, то давай іржати; та вже нічого не врадив. 
А ляхи, як стали Харка рубать, то рубали аж три дні, та 
ніяк не порубають; і шабля позубилась гірш, як залізо. Та 
вже дорозумовались, щоб рубать його ж шаблею. А в ньо- 
го шабля була лицарська, то та шабля його й побідила.