Як помирав кошовий Сірко, то казав запорожцям: 

- Хто з вас, хлопці, мою могилу поливатиме водою до схід сонця, той буде знати стільки, як і я... А як буде велика потуга на білого царя, то нехай хоч руку мою одкопають та понесуть вперед війська: неприятель сам себе порубає! 

У дванадцятому році (1812) француз завоював Москву. Скільки наше військо не палило з гармат - нічого не помогло. Тоді один чорноморець і каже: 

- Стійте, братця! Не буде діла, поки не достанемо руки Сірка! Поїхали в Капулівку, одкопали руку і гайда назад. Як оббігли кругом Москви з тією рукою, так французьке військо і сунуло звідти. Тоді французи так скоро тікали, що й черевики погубили... 

Турки і ляхи дуже боялись Сірка і звали його шайтаном (чортом). Кажуть, багато було охочих поливати могилу Сірка, щоб знати стільки, скільки знав він, та нічого не помогло: треба було воду носити ротом з річки, а річка не так близько, щоб до третіх півнів полити таку могилу, як у нього.