* * * 

           І на сторожі коло їх 
           Поставлю слово… 
                              Шевченко 

Не хижі заклики пожеж, 
Не безнадійний рев гармати, — 
В поля майбутнього зайшла ти, 
Минулу радість в них знайдеш. 


Де жебраки? Уже людині 
Земля готує вічний дар, 
І сонце — золотий кобзар — 
Збудило гори і долини. 


І трави ждуть отар, і жде 
Дніпро пташок — човнів веселих, 
Ще мить — у місті і у селах 
Життя розквітне, загуде, 


А давнє слово на сторожі, 
Напівзабуте слово те, 
Як пишне дерево, зросте 
У дні співучі і погожі. 

Земля i вiтер. Київ, 1922 p.