Є. П. 

Поцілуєш, різко і суворо, 
А в очах — морозяна блакить, 
А в очах — розриви і простори… 
Ет, не нам, товаришу, любить! 

Ще зіниці тугою розкриті 
І сухі тривого. уста 
(Скоростріли мовкнуть, перегріті, 
І кіннота лаву розгорта…) 

В ухах досі ще п'янюче-лунко 
Дзвін копит і скреготи землі… 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 
Хай дарують: в нашіх поцілунках 
Наші хижі, спрагнені шаблі.