Підсунувся на весіллі 
Козак до дівчини, 
Давай її підмовляти 
Дати табачини. 

Але вона "Не дам, — каже, — 
Бо казала мати, 
Що від того, часом, можна 
Животину мати…" 

"Не журися, — козак каже, — 
Не знатимуть люди: 
В мене яйця печенії — 
Дитини не буде!.." 

"А чи ж правда печенії?" 
"Печені, їй-Богу!.." 
"А з печених то не буде?" 
"Не буде нічого!" 

"Е, таке-то що не буде?" 
"Та ж спитай хоч тата. 
Чи з печених яєць коли 
Бувають курчата?" 

Бігцем дівка до матері, 
Матері питає: 
"Чи з печених яєць коли 
Курча вилізає?" 

"Та ні, доню, — мама каже, — 
Або що за диво?" 
"Ет, мамухю, не питайте!" — 
Та із дому живо. 

Дала міцно козакові — 
Трісла табачина, 
Але ба! через півроку 
Росте табачина. 

І ото вже і запаски, 
Бідна, не зав’яже, 
Тогди вона до матері 
Та й матері каже: 

"Тіштесь, — каже, — тепер, мамо, 
Коли одурили!.. 
Таж печені були яйця, 
А що наробили!.."