Регіт 

Море Середземне шумить, 
хвилями дзвонить в боки пірамід африканських, 
хлюпають ріки криваві в долинах віків 
у круті костяні береги із людей... 
І чую крізь гомін стихій над тілами рабів 
cвист батогів... 
Берегами женуть кислооких, немитих і голих; 
Падають, гинуть, як мухи під зиму, 
В долинах Єгипту, Еллади та Риму 
й середніх віків... 
Свист батогів!.. 
З їх посвистом хижим єднаються в пісню 
і наші пожежі, і ревища, й дим, і чади, 
як брязкіт кадила та ладан у церкві... 
Свистять батоги, 
кліпає сонце, 
і бризкає кров аж у стелю світів; 
із крапель кривавих зростають зірки, 
а зорі на небі, 
як в полі волошки, зривають поети 
і в'яжуть вінки 
на білії чола коханкам своїм... 
Філософи мудрі моря піднімають 
у чашах ґранітних на гори під сонце 
і ріки сплітають у косу землі, 
а правди не знайдуть... 


Кров бризкає в небо і зорі цвітуть... 
Гей, земле! 
Диявольський регіт твій чую 
у шумі мільйонів плянет 
в мільйонах віків, 
і хочеться плюнуть з одчаю 
тобі, земле, мамо, 
щоб випекти пляму, пустелю, 
на спині твоїй, 
як вічне тавро арештантське, 
і димом пропасти в безодні часу! 

1922 p.