Хто у тому винен, я не знаю, 
Та й шукати винних не піду. 
Тільки думка думку обганяє — 
Як мені звести їх до ладу? 

Може, так написано від роду 
(Та чи в цьому втіху я знайду?) — 
Що в житті моїм одні незгоди, 
Іншим теж несу одну біду. 

Може, так судилося од віку 
І даремно я шукаю лік — 
Хай розбите серце, мов каліка, 
Стугонить у грудях цілий вік. 

І нехай на голову бездари 
(Дурневі — навіщо голова?) 
Упадуть, як безпощадна кара, 
Синові докірливі слова. 

Я не жду і не прошу пощади — 
Хай життя не балує мене — 
Що ж робити, коли поруч з гадом 
Батькове він ім'я пом'яне? 

І нащо йому, малому, знати, 
Що печаль сосе, немов змія, 
Що для мене найлютішим катом 
Стане совість змучена моя. 

8.III.1960