Вона жива й нежива 
Лежить у полі нерухомо. 
Не зранять соняшні слова 
Передосінньої утоми. 


Над баштами сонні оси, 
Замовкли коники в стерні, 
І ледве чуть, як в гущині 
Тече червоноките просо. 


І дві копи — плече в плече — 
Над нею тужать злотомитрі, 
А літо бабине в повітрі 
Комусь на смерть кошулю тче. 


За магалою мріє млин, 
Немов приколотий метелик. 
Не чути вітру з верховин: 
Ласкава тиша сон свій стеле. 

"Проростень" 1922 p.