Ти снивсь колись прапращуру мойому 
Перлини сліз, чи стріли, чи вино — 
Та напував ти печеніга злого 
В своїх степах таким вином давно... 
Що ж, ти містиш і радощі, і болі, 
І на шляху твойому квітне мак. 
Тебе — тому, хто щиро прагне волі,
Тому, хто прагне слави; а відтак 
Наповнити життя останнім змістом, 
Так, ніби смерть мов щастя віднайшли. 
Твоя стріла тонким прошиє свистом 
Ранкове скло над степом запашним.