МОГИЛА НЕЗНАНОГО БІЙЦЯ
І
Лице моє закрите, я є Жертва. 
Приходжу й дарую, рятую і живлю. 
Не ті є найважніші, що говорять, 
Не ті є найважніші, що названі. 
Нас, неназваних, мовчазних, 
Господь Утверджує й провадить, і ми чиним.
II
Голос:
Могило Незнаного Бійця, 
Що впав в Україні,— 
Я приношу смутні серця 
І мій розпач гнівний;

Забагато підлих днів
Облягає душу самотню,—
Де ж ти, що впав, що горів, що вів,
Поручнику, свою сотню?

Де ж ви, дитячі ручки жінок, 
Що підпалювали амуніцій склади, 
Що лиш усміхом мужности поток 
Перемінювали в водоспади?

Де ж ти, що за Нових Людей 
Упав під кулями, повстанче? 
Обізвіться до мене, крізь людський ґлей, 
Крізь м'ясо самиче і самче!

Обізвіться в червоній імлі життя 
Ви, прегарні блискавки смерти,
Невже ви — мертві, 
Питаю я?

Одповідають голоси:
Ні, це — мертва, людино, твоя
Безнадійна, вбога надія, -
Ми — саме життя, земля, буття,
Не тліємо — вієм.
Ми — істота днів, ми — Дія!

Ми в надлюдській напрузі,
У кривавій тузі
Перейшли Поріг,
Але вічно над вами, тобою
Сурмить наш ріг.
(Ріг сурмить.)

Там, де сталася смерть,— там станем. 
Там, де слово кріваве «Слава!», 
Нерухомим табором станем, 
У польоті затримані станем, 
Щоб ісповнитись — вами!

Жаден крик не пропав в порожнечі, 
Жаден зойк — Україно — 
Ті слова зависли — предтечі, 
Ті зачини — зариси Речі, 
Що гряде невідмінно.