Here Comes the Sun

Little darling...

У вісімнадцять років я гуляв з однією дівчиною. Приходив до неї, сідав на канапу й дивився журнал «Америка». Вона питала, чому я мовчу. Ми цілувалися. Цілувався я погано. Вона обтирала після мене губи. Але я завжди мав бажання. Вона його бачила, а торкатися не наважувалася. Ми тільки цілувалися. Я приносив бобіну. Ми вмикали магнітофона. Вона питала, чи люблю я її. Я казав, що люблю, і вона горнулася до мене.
Одного разу я випадково взяв не ту бобіну. Там була пісня «Here Comes the Sun», що завжди нагадувала мені іншу дівчину. Я й досі не можу її слухати, а як зачую - біжу геть. Тільки-но я поставив бобіну, як вона спитала, чи люблю я її. Я зізнався, що, насправді, люблю іншу. Вона заплакала. «Це - нічого», - сказав я й почав хилити її до себе. Мої пальці вже розстібали на ній сорочку. Я поклав її на ліжко. Заспокоївшись, вона схопила мене за руку. Але я подужав пропхнути чотири верхні ґудзики, і рука моя вже стискала її груди. Груди не вміщалися в руку. «Мразь!» - закричала вона й увігнала в мене нігті. Окрім нас, удома нікого не було. Я витяг руку, щоб зализати кров. «Сволоч!» - сказала вона перелякано. Кров розтеклася по руці, крапала на штани, а звідти - на килим. Вона побігла на кухню по німецький засіб від плям, а тоді змастила мені руку йодом. Бобіна докрутилася до краю, і я переставив її на інший бік.
Ми з нею вчилися в одному класі. «Не сердься», - кажу я їй. У неї - неймовірна талія. І заповітні стегна. «Пробач мені, дурневі». І пружне, гумове тіло. «Я більше не буду». У неї ненаша білизна. А між поцілунками вона нявчить. «Ти, - кажу, - моя киця». Вона копилить губки. Чекає, щоб я просунув свою ліву руку під її правою, обхопив її за талію та припав до грудей. «Пусті», - каже вона й піддається. Ми цілуємося. Вона витирає губи і бачить моє бажання. Я перекидаю ногу через її коліно і притискаюся якомога щільніше. Вона згадує, що я люблю іншу. «Падлєц», - каже вона, відсовується, кривить пещене личко, немов ступила у гидь. Я швидким рухом задираю її спідницю.
У січні я їздив на тиждень у гори. Звідти написав їй аж три листи з віршами. Вірші дурнуваті, але смішні. На конверти поналіплював різні вирізки з газет. Її батьки побачили конверти і прочитали вірші. Коли я повернувся, вони сказали, що понесуть ці листи до моїх батьків на роботу.
Під спідницею - трусики. Німецькі, а то й чи не французькі. Мережані, з рожевими квітами, в дірочках. Вона зойкує, дріботить коліньми і мало не вибиває мені щелепу. Я навалююся на неї всім тілом. Вона встигає вчепитися в мій светр. Я силкуюся відірвати її руки, але вона щосили пхає мене. Іще трохи - і я полечу на підлогу. На мить я відпускаю її руки, і вона б'ється об канапу. Біль не сильний, але вона довго гамселить мене кулачками. Її батьки заборонили нам зустрічатися, але вона волочиться за мною по парадних і навіть п'є вино, два-три ковтки, щораз обтираючи пляшку. Ми цілуємося. Я розстібаю пальто. Спочатку її, потім своє.
«Дурак», - каже вона, розглядаючи руку. Крові нема, а синець буде. Я вибачаюся.
Вона завжди пригощає мене бутербродами з кінською ковбасою та цупкою рибою. А вчора вкрала для мене батькового шері-бренді. Сама ж не п'є. Це добре. Вона мене любить.
Я погладжую її голову, занурюю пальці в духмяне волосся. Пахне німецьким зеленим яблуком. Гарні зуби. Я торкаюся її щічки своєю долонею, пробую дотягнутися до губів. Не дає. Даси, ніде ти не дінешся. З круглого плеча спускаюся долі у вибалок між персами, нечутно тисну на ґудзики. При таких грудях - таке струнке тіло! Коли вона опам'ятовується, то вже лежить горілиць. Одна її рука, про всяк випадок, придавлена коліном, іншу я міцно стискаю. Коліно моє їй несила зіпхнути, тому вона шкрябається, звивається всім тілом, нарешті, висмикує одну руку і б'є мене в груди. Я відхиляюся. Несамохіть вона гатить мене в самий пах. У голові моїй звучить пісня «Here Comes the Sun». Я пориваюся бігти, але біль такий, що ні зігнутися, ні розігнутися.
Чути, як хтось відмикає двері. Це - її батько. Вона чепуриться, стрибає у протилежний кут, до письмового столу. Двері відчиняються. Батько, не вітаючись, робить огляд приміщення. Я не можу випростатися, мені пече біль, мене нудить, а в голові стугонить пісня. Я здавленим голосом вітаю його і вдаю, ніби зав'язую шнурівку на черевику. Але на ногах у мене капці. А черевики я скинув, коли зайшов, бо в них тут скрізь килими.